Навігація у довготривалому догляді: виклики, з якими стикаються старші афроамериканці.

Норма Апшоу, 82 роки, жила сама на південь від Нешвілла, коли її лікар сказав, що їй потрібно розпочати домашній діаліз. Її найближчі родичі жили за 40 миль, і вони вже один раз зіткнулися з проблемою пошуку житла, коли будинок для людей похилого віку, де вона жила, закрився.

Вони не змогли знайти нічого підходящого, тому дочка Апшоу добудувала невелику квартиру до свого будинку. “Більшість її лікарів, її церква, все було в Нешвіллі”, - сказала Даніель Коттон, онука Апшоу, “... це був найкращий варіант для нас”.

Майже половина американців старше 65 років платитимуть за певний вид довгострокового медичного обслуговування, і все частіше люди обирають проживання в громаді, а не в будинках престарілих. Афроамериканці рідше користуються послугами будинків для людей похилого віку, такими як заклади з надання допомоги, і частіше живуть у будинках престарілих.

Ця невідповідність добре відома тим, хто працює та досліджує сферу догляду за людьми похилого віку, і експерти кажуть, що причини цього складні. Те, де розмістити батьків або близьку людину, залежить від особистих та культурних уподобань, а також від страхового покриття та розташування будинків для людей похилого віку.

У результаті літні афроамериканці можуть бути позбавлені можливості жити в умовах, які створюють спільноту, запобігають ізоляції та надають допомогу в повсякденних справах, дозволяючи при цьому певний рівень особистої незалежності. “Суть у тому, що білі, багатші люди мають рішення зараз - це ці неймовірні будинки для людей похилого віку - а меншини та люди з низьким рівнем доходу - ні”, - сказав Джонатан Грубер, економіст з Массачусетського технологічного інституту.